Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


кого. Але побачивши на нїм барву Вишневецьких, погамував ся, бо хоч хорунжий Конєцпольский жив під той час в незгодї з князем, то Чигирин був занадто близько Лубнїв і небезпечно було не пошанувати княжої барви.

А князь знов і людий таких добирав, що кождий два рази подумав, нїм з котрим зачепив ся.

 — Отже то Федько підіймив ся доставати васцї Хмельницького? — питав дальше лан Зацьвілїховский.

 — Федько. І доставить, як-єм Чаплїньскі.

 — А я васцї скажу, що не доставить. Хмельницький з засїдки видістав ся і поїхав на Сїч, о чім треба краківського пана єще сегодня завідомити. З Хмельницьким нема жартів. Коротко кажучи, лїпший він мав розум, твердшу руку і більше щастя, як васць, що дуже скоро горячиш ся. Повторяю васцї, що Хмельницький відїхав беспечно, а коли не віриш, то тобі сей ось кавалєр потвердить що єго вчера на степі здоровим бачив і здоровим лишив.

 — Не може бути, не може бути! — верещав Чаплїньский рвучи волося на голові.

 — І що більше — додав Зацьвілїховський — то сей сам ту присутний кавалєр єго виратував і вибив васцї слуг, в чім він розуміє ся нїчого не винен, бо вертає з Криму, з посольства і про листи гетьманські нїчого не знав, а видячи чоловіка мордованого опришками, прийшов єму в поміч. І власне про се виратованє ся Хмельницького завчасу васцї повідомляю, бо готов тебе відвідати з Запорожцями в твоїй економії, а думаю, що не був бись сему дуже радий. Забогато оба дерлисьте ся. Тьфу до лиха!

Зацьвілїховський також не любив Чаплїнського.

Чаплїньский зірвав ся з місця і аж му мову відняло зі злости. Твар побагровіла му дочиста, а очи вилазили на верх. Так стоячи перед Скшетуским, добував з себе тілько уривані слова:

 — Як то! васць мимо листів гетьманських... я васцї...я васцї...

А пан Скшетуский навіть не вставав з лавки, тільки сперши ся на ліктеви, дивив ся на підскакуючого Чаплїньского, як яструб на привязаного воробця.

 — Чого васць до мене чіпаєш ся, як ріпа до песього хвоста? — спитав.