про те дуже зарозумілий на своє війско і власну думку. Васць, мосцї полковнику черкаський, тримай Козаків в карбах а васць, мосцї наміснику, як прибудеш до Лубнїв, перестережи князя, щоби звернув увагу на Сїч. Хочби і думали що розпочинати, то ще раз повторяю, маємо час. На Сїчи тепер людий не богато: порозходили ся за рибою і за зьвіром і сидять по цїлій Украінї по селах. Нїм позбирають ся, то богато єще води в Днїпрі переплине. А до того може будуть ся бояти князя, коли довідають ся, що він слїдить за сим, що ся дїє на Сїчи. Може будуть сидіти тихо.
— Я можу виїхати з Чигирина хоч і за два днї — сказав намісник.
— Се гаразд. Два або і три днї не значить нїчого. Вашмосць, пане полковнику черкаський, вишли післанцїв з повідомленєм до пана хорунжого коронного і до князя Домінїка. Але вашмосць вже спиш, як бачу?
І справді Барабаш зложив руки на череві і задрімав глубоко; по хвили навіть почав хропіти. Старий полковник, коли не їв або не пив, а любив сї два занятя понад все, то звичайно спав.
— Диви ся вашець — сказав Зацьвілїховський тихо до намісника — варшавські статисти хотілиби тримати Козаків в карбах за помочию такого старця! Бог з ними! Вірили і самому Хмельницькому, з котрим канцлєр мав навіть в якісь договори входити.
Намісник зітхнув на знак співчутя. А Барабаш хропів щораз голоснійше і муркотїв через сон:
— Ісусе Христе! Ісусе Христе!
— Колиж васць думаєш виїздити з Чигирина? запитав хорунжий.
— Випадає мені почекати зо два дни через Чаплїнського, бо він певно схоче шукати сатисфакциї, за се, що єго стрінуло.
— Не думаю, що він се зробить. Скорше би наслав своїх слуг на васцї, єслибись не носив княжої барви; але задирати ся з князем страшна річ — навіть для слуги Конєцпольських.
— Повідомлю єго, що чекаю, а за два або три дні пої-
