стантина, що відтручений богатою родиною жив на Волини в бідї. Єго разом з жінкою і пятьма синами спровадив до Розлогів і дїлив ся з ним кождим кусником хлїба. В сей спосіб оба Курцевичі жили спокійно аж до 1634. року, в котрім князь Василь пішов з королем Володиславом під Смоленьск. Там то лучила ся та нещаслива пригода, що спричинила єго згубу. В королівськім обозї перелапано лист писаний до Шегина, підписаний назвиском князя і запечатаний єго гербом. Так явний доказ зради зі сторони лицаря, що до того часу не мав на собі жадної змази, всіх здивував і поразив. Надармо князь Василий сьвідчив ся Богом, що анї рука, анї підпис на листї не єго — герб Курч на печати усував всякі сумнїви, бо в те, що він згубив свій перстень, чим князь ся оправдував, нїхто не хотїв вірити. Кінець кінцїв нещасливий князь, засуджений за сей злочин на утрату житя і чести, мусїв ся ратувати утечею. Приїхавши ночию до Розлогів, казав братови Константинови присягнути, що буде опікувати ся єго дочкою, як батько, — відїхав на все. Говорено, що раз єще писав до князя лист з Бару з просьбою, щоби не відбирав Єленї кусника хлїба і лишив єї в спокою в Розлогах під опікою Константина, а опісля по нїм слух загинув. Були вісти, що зараз помер, то знов, що пристав до цїсаря і згинув в Нїмеччинї на війнї, але хтож міг що знати на певно? Мусїв згинути, коли більше не довідував ся про доньку. В короткім часї перестали про него говорити, а пригадали собі зго аж тодї, як єго невинність вийшла на верха. Якийсь Купцевич з Витебська, признав ся умираючи, що то він писав під Смоленьском лист до Шегіна і запечатав єго перстенем, який знайшов в обозї. По тім відкритю огорнув всїх великий жаль. Несправедливий вирок знесено і імя князя Василя привернено до слави, але для него самого ся нагорода прийшла за пізно. Що до Розлогів, то Ярема і не думав їх відбирати, бо Вишневецькі, знаючи лїпше князя Василя, не хотїли вірити в єго провину. Міг він був навіть і лишити ся і кпити собі з вироку під їх опікою, а утїк длятого, що не міг знести нечести.
