Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Отже Єлена росла спокійно в Розлогах під нїжною опікою стрийка, і доперва по єго смерти зачали ся для неї тяжкі часи. Жінка Константина, з родини сумнївого походженя, була сувора, загониста і енерґічна, котру оден муж міг утримати в руках. По єго смерти забрала она в свої желїзні руки провадженє справ в Розлогах. Служба дрожала перед нею, двірники бояли ся єї як огню, а і сусїдам дала ся небавом в знаки. В третім роцї своєї управи два рази нападала збройно Сївінських в Броварках і сама в мужеськім перебраню, на кони, доводила челядию і нанятими Козаками. Коли раз полки князя Яреми розбили ватагу Татарів коло Семи Могил, княгиня на чолї своїх людий знищила до тла купу недобитків, що була загнала ся аж під Розлаги. В Розлогах розсїла ся на добре і уважала їх за свою і своїх синів власність. Синів любила, як вовчиця молодих, але що сама була простачкою, то не постарала ся для них о відповідне вихованє. Чернець грецького обряду, спроваджений з Кієва, научив їх читати і писати, і на тім скінчила ся їх школа. А прецї недалеко були Лубнї, а в них княжий двір, на котрім молоді князї могли набрати ся оглади, обзнакомити ся в княжій канцеляриї з публичними справами, або вступити під хоругов і перейти лицарську школу. Але княгиня мала свої причини, задля яких не віддавала їх до Лубнїв.

А нужби князь Ярема приганув собі, до кого належать Розлоги і вглянув в справу опіки над Єленою, або зі взгляду на память князя Василя перебрав сю опіку на себе? Довелось би ся тодї хиба вибирати ся з Розлогів; отже княгиня воліла щоби в Лубнях забули, що на сьвітї є якісь Курцевичі. Але за се молоді князї виховували ся більше по козацьки як по шляхотськи. Ще хлопцями брали участь в сварах старої княгинї, в наїздах на Сївінських і в виправах на татарські ватаги. Маючи вроджену відразу до книжок і письма, цїлими днями стріляли з луків або вправляли ся в робленю шаблями і в киданю арканів. Не займали ся навіть господарством, бо мати нїчого не випускала з рук. Жаль було дивити ся на тих потомків