мішане з степовою простотою. Цїнні турецькі комоди, викладані бронзом, гебаном або перловиною, стояли побіч негибльованих поличок, прості деревляні крісла побіч мягких соф, повкриваних коврами. Подушки, що лежали після східної моди на софах, були повипихані сїном або гороховинєм. Дорогі тканини і богаті предмети — було се так зване "добро“ турецьке, або татарське, куплене за півдармо від Козаків, або здобуте на війнї в части єще старим князем, в части молодими Булигами, що волїли пускати ся чайками на Чорне Море, ніж женити ся і пильнувати ґаздівства. Все те зівсїм не дивувало пана Скшетуского, що знав пограничні доми, але волоський боярин з дива не міг зійти видячи серед сего богацтва Курцевичів повбираних в ялові чоботи і кожухи не дуже лїпші від тих, що носила служба; дивував ся також і пан Льонґін Подбіпєнта, що привик на Литві до иньших порядків.
Тимчасом молоді князї приймали гостий щиро і з великою охотою, але що не мали оглади в сьвитї, то робили се так незґрабно, що намісник ледви міг стримати ся від сьміху.
Старший Симеон говорив:
— Радісьмо вашмосцям і вдячні за ласку. Дім наш — дім ваш, отже будьте як у себе в дома. Кланяємо ся панам добродїям в низьких порогах.
І хоч не знати було в єго голосі нїякої покори, або розуміня, щоби приймав висших від себе, прецїнь кланяв ся їм козацьким звичаєм по пояс, а за ним кланяли ся молодші брати, думаючи, що сего вимагав гостинність, говорячи:
— Чолом вашмосцям, чолом!
Тимчасом княгиня, потягнувши Богуна за рукав, випровадила єго до иньшої кімнати.
— Слухай, Богун — сказала скоро — не маю часу богато говорити. Я завважала, що ти сего молодого шляхтича взяв на зуб і шукаєш з ним зачіпки?
— Мати — відповів Козак, цілуючи стару в руку. — Сьвіт широкий, єму иньша дорога, а менї иньша. Анї я єго знав, анї за него чував, але нехай ся він менї не нахиляв до князївни, бо як жию, шаблею в очи засьвічу.
