Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 74 —

— А чи я тримаю?

Сказавши се, Гануся заступили єму дорогу.

— То вацьпан вертаєш з Криму? — запитала.

— З Криму.

— А що вацьпан привіз з Криму?

— Привіз пана Подбіпєнту. Прецї панна Анна єго бачила. Дуже се милий і статочний кавалєр.

— Певно що милїйший від вацьпана. А пощо він сюди приїхав?

— Щоби панна Анна мала на кім спробувати своєї сили. Але раджу брати ся остро, бо знаю про сего кавалєра оден секрет, через котрий він є непобідимий… І навіть панна Анна з ним собі не порадить.

— А чомуж то він є непобідимим?

— Бо не може женити ся.

— А щож мене се обходить. Чомуж то він не може женити ся?

Скшетуский нахилив ся до уха дівчини, але сказав дуже голосно і виразно:

— Бо слюбував чистоту.

— Немудрий вацьпан! закликала скоро Гануся і в тій хвилї полетїла, як сполошена птаха.

Однак сего вечера подивила ся перший раз уважнїйше на пана Льонґіна. Гостий того дня було досить, бо князь справляв пращальний пир для пана Бодзїньского. Наш Литовець був вбраний в білий шовковий контуш і темно голубий жупан, і виглядав дуже оказало, тимбільше, що при боцї, замість катівського зервікаптура, висїла легка крива шабля в золоченій похві.

Оченята Ганусї стріляли на пана Льонґіна потрохи навмисно на злість пану Скшетускому. Однак намісцик бувби сего не завважав, колиби не Володийовский, що трунувши єго ліктем сказав:

— Нехай попаду ся в ясир, коли Гануся не залицяє ся до сеї литовської хмилевої тички.

— Скажиж се єму самому.

— Певно, що скажу. Буде з них дібрана пара.

— Така межи ними пропорция, що буде міг єї носити замість запинки коло жупана.

— Або замість кутасика на шапцї.