— Не з невдячности се против князя — сказав — не довідував ся я про дївчину, але коли опікуни не заглядали до Лубнів і не було на них жадних скарг, то я думав, що суть уцтиві. Однак скоро ти менї тепер про ню наганув, то буду про ню памятати, як про рідну.
Чуючи се, Скшетуский, не міг надивувати ся доброті свого пана, котрий, здавало ся, сам собі тепер робив закиди, що при надмірі розличних справ не заняв ся долею давного жовнїра і дворянина.
Тимчасом надійшов пан Биховець.
— Моспане — сказав до него князь — слово сказало ся і єсли схочеш, поїдеш, але тебе прошу зроби се для мене і відступи сю функцию Скшетускому. Має він свої добрі причини, щоби єї домагати ся, а я придумаю для васцї щось иньшого.
— Мостивий князю — відповів Биховець, — висока ласка вашої княжої милости, що могучи росказати, здаєш се на мою волю, і я не бувби варта сеї ласки, колибим єї не приняв з вдячним серцем.
— Подякуйже приятелеви — сказав князь звертаючи ся до Скшетуского, — і іди лагодити до дороги.
Скшетуский дїйсно дякував горячо Биховцеви, і за кілька годин був готовий до дороги. В Лубнях вже від давна годї єму було висидїти, а ся виправа відповідала всїм єго бажаням. Насамперед мав побачити Єлену, а опісля — правда, що треба було ся з нею на довший час розлучити, але власне такого часу було потрібно, щоби дороги могли пообсихати, щоби можна їхати возами. Скорше княгиня не моглаби приїхати до Лубнів, мусївби отже Скшетуский або заждати в Лубнах, або сидїти в Розлогах, що знов противило ся угодї з княгинею, а що більше, моглоби збудити в Богуна підозрінє. Єлена могла бути безпечною проти єго замірів доперва в Лубнах, отже коли мусїла з конечности лишити ся єще через довший час в Розлогах, то найлїпше було Скшетускому відїхати, а за се з поворотом, забрати єї вже під ослоною княжих жовнїрів. Обдумавши се, спішив ся намісник з виїздом і полагодивши все, взявши листи і інструкциї від князя, а гроші на виправу від скарбника, виїхав єще кавалок до ве-
