Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 96 —

листи до сих, з котрими менї треба буде війти в зносини.

— До отамана кошового васць маєш?

— Маю від самого князя.

— Дам тобі отже до одного курінного отамана, а імц Барабані має там також свого кревняка Барабаша: від них дізнаєш ся всего. Але хто знає, чи се вже не запізно на таку виправу. Хоче князь знати, що там направду чувати? — коротка відповідь: зле чувати! А хоче знати, чого ся тримати? — коротка рада: зібрати як найбільше війска і получити ся з гетьманами.

— То вишлїть до князя післанця з відповідию і радою, — сказав пан Скшетуский, — Я мушу їхати, куди мене післано, і не можу зміняти княжих рішень.

— А чи знаєш васць, що се страшно небезпечна виправа? — сказав Зацьвілїховський. — Ту вже нарід так збурений, що годї висидїти. Колиби не близкість коронного війска, то чернь кинула би ся на нас. А щож доперва там! Лїзеш так як смокови в пащу.

— Мосцї хорунжий, Йона був вже в череві, не в пащі кита, а за божою помочию вийшов здоровий.

— Отже їдь. Хвалю твою рішучість. До Кодака можеш васць доїхати безпечно, а там ся розглянеш, що буде можна дальше зробити. Ґродзїцкий старий жовнїр, він тобі дасть найлїпші інструкциї. А до князя я певно сам поїду; єсли ся маю бити на свої старі лїта, то волю під ним, як під ким иньшим. Тимчасом приготовлю для васцї байдак і перевізників, що тебе завезуть до Кодака.

Скшетуский вийшов і удав ся просто до своєї кватири в княжім домі на ринку, щоби поробити послїдні приготованя. Мимо небезпеченьств сеї подорожи, про які єму говорив Зацьвілїховський, намісник думав про ню не без певного рода задоволеня. Мав побачити Днїпро майже в цїлій довготї аж до Низу, і пороги, а була се для тодїшного лицарства неначе зачарована земля, повна таємниць, до котрої тягнув кождпй охочий на пригоди. Не оден прожив цїле жита на Украінї, а не міг ся похвалити, що бачив Сїч — хиба колиби хотїв вступити до брацтва, а до сего вже не булу богато охотників межи шляхтою. Часи Самуіла Зборовського вже минули і не мали більше вернути. Пролом межи Сїчию а Річи посполитою, що вже зазначив ся на добре за часів Наливайка і Павлюка, не лишень