Цю сторінку схвалено
|
Так колись моя коза |
Згуба душі.
Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До їдного всї взялись:
„Ти, тай ти, псявіра!“
Той їх годить, хаменить,
Той їх розважає,
Вже й клянеть ся на чім світ,
Богом присягає.
Нї, не вірять. І чумак
Против неба глянув:
„Коли я сокиру взяв —
Хай я Ляхом стану!“
— „Стій, чумаче, не губи
Нї душі, нї віри!
Вірим, вірим! Ти не брав
Нашої сокири!“
|
На калитку. Прийшов козак до кацапа, |
