відносини сприяли дальшому зростові продукційних сил, тепер вони починають затримувати його. Тоді починається революційна доба суспільного розвитку, що рано чи пізно кінчається руйнацією застарілих продукційних, а, значить, і маєткових відносин і всього „громадського побуту“.
Боротьба проти застарілих продукційних відносин примушує людей критично поставитися не тільки до старого суспільного ладу, але й до тих ідей, до тих почуттів і, взагалі, до тієї „психіки“, що виросла на грунті староду ладу . Революційному рухові в царині суспільних відносин відповідає, тому, революційний рух у царині духовного життя. — „Чи трудно зрозуміти, — кажуть Маркс і Енгельс у другому розділі „Маніфесту , — що з побутом людей, з їхніми суспільними відносинами, з їхнім суспільним станом міняються також їхні уявлення, погляди, поняття — одне слово, всей їхній світогляд; про що доводить історія ідей, коли не те, що інтелектуальна діяльність переинакшується разом із матеріяльною?“
Така історична теорія Маркса й Енгельса.
К. МАРКС
Праця — це перш над усе процес, що відбувається між людиною й природою, процес, що в ньому людина своєю власною діяльністю спричиняє, регулює й контролює обмін річовинами між собою й природою. Матеріялові природи людина сама чинить опір, як сила природи. Для того, щоб присвоїти матеріял природи в певній формі, яка придатна для його власного життя, вона уживає природні сили, що належать її тілові — руки, ноги, голову, пальці. Впливаючи ними на зовнішню природу й зміняючи її, вона разом із тим зміняє свою власну природу. Вона розвиває приспані в ній здібності й скоряє буяння цил сил собі. Ми не будемо спинятися тут на перших звірячо-образних інстинктивних формах праці.
В порівнянню з станом суспільства, коли робітник виступає на товаровому ринкові, як продавець своєї власної робочої сили, до давніх первісних часів належить той стан, коли людська праця ще не звільнилася від своєї примітивної, інстинктивної форми. Ми припускаємо працю в формі, що становить виключну здібність людини. Павукова робота нагадує роботу ткача, і бджола будуванням своїх воскових клітинок перемагає деяких людей архітектів. Але й найгірший архітект від найкращої бджоли відзначається тим, що перш, ніж будувати клітинку з воску, він уже збудував її в своїй голові. По закінченню процесу праці буває наслідок, який
