витку до вищої суспільної форми, коли-б він не показав нам на ту далеку мету, що в процесі суспільного розвитку стає все ближчою й ближчою і разом з тим усе дужче підкреслює величність цього мислителя.
Саме це чудесне сполучення наукової глибини й революційної сміливости пояснює нам, чому Карл Маркс ще й тепер, через двадцять п'ять років після його смерти й через два покоління після його першого виступу на арені громадської діяльности, живе серед нас ще в більшій мірі, ніж раніш, коли він працював серед своїх сучасників.
Коли ми хочемо зрозуміти суть історичної діяльності цієї найвидатнішої людини, то найкраще це зробити, зхарактеризувавши її, як роботу синтезу, синтезу ріжних, часто, як нам здається, протилежних галузів в одній найвищій єдності. Ми маємо, по-перше, перед собою синтез природничих та суспільних наук, синтез англійського, французького й німецького мислення, сполучення робітничого руху з соціялізмом, об'єднання теорії й практики.
Отже тому, що Марксові пощастило розвязати це завдання, саме тому, що, відзначаючись енціклопедизмом, який не мав собі рівного, він не тільки був знайомий з усіма цими галузями, але був у кожній з них знавцем, саме тому йому й пощастило завершити свою величезну історичну роботу, що вплинула так на останні десятиріччя 19-го й перші десятиріччя 20-го століття.
Природничі ниуки, кінець кінцем, висувають одну центральну ідею, що має як найбільше значіння: ідею закономірности. Завдання лекторів природничих наук полягає в тому, щоб кожний у своїй спеціяльній галузі проводив ідею закономірного звязку даних явищ і ідею природних законів, яка розкриває перед нами причинну залежність, яка дає нам можливість ці явища усвідомити, зрозуміти їх і, що ще важливіше, використати на практиці, бо, за виразом Маркса, мало того, щоб пояснити, треба змінити світ. Закономірність явищ, розкрита в даній царині, усуває пояснення при допомозі божественної сили і т. и. і допомагає скомпанувати картину світу на підставі наукового пізнання законів явищі, спираючись на ці закони, перебудувати світ. Ідея закономірности — це й є те, що дає наука в своєму остаточному синтезі. Тільки тоді, коли встановлюється в якійсь галузі потрібний звязок між причиною й вислідом, створюється грунт для наукового розуміння явищ у даній галузі, відкривається
