кому тексті євангелії значилося: Логос — ц. т. світовий божественний розум, що створив світ відповідно до свого плану.
Малописьменні перекладочі переклали: „Спочатку було слово“. І ось Фауст починає вагатися, чи можна в „слові“ вбачати довічне джерело всього буття. І він одкидає таке тлумачення. Ні, спочатку була Думка, инакше, він повертається до справжнього значіння слова „Логос“: думка, ідея, розум. Але й це тлумачення його не задовольняє. Думка — це не є щось довічне, а витворене. І він приходить до висновку: „спочатку було діло“.
Діло, практика — ось вихідний пункт усього думання; думання — це лише витворений процес пристосовання, що виходить з основного процесу боротьби людини з природою й служить цьому процесові. В цьому основному життьовому процесі розвиваються всі взяті з органічної еволюції потенції: розвиток інтелекту, створюється складна система надзвичайно тонких ідеологічних конструкцій. Але всі ці конструкції становлять лише розгалуження, що виростають з коріння, які йдуть глибоко в життьову практику. Візьміть хоч би царину чистої математики. Що саме, як не найчисленніший життьовий досвід величезного ряду поколінь створює аксіоматичну силу математичних істин? Філософи-ідеалісти беруть найпростішу з таких істину, приміром, що „проста лінія — є найкоротше віддалення між двома точками“, та аксіоматичну силу цього твердження силкуються вивести з визнання того, що є, мовляв, два світи й два роди пізнання: одне — грубо-емпіричне, що не дає справжнього пізнання, й друге — пізнання від чистого розуму, що з нього й виходять аксіоми. Цей дуалізм, ця спроба розколоти на двоє людське пізнання не може витримати наукової критики. Та аксіома, ніби божественного походження, що викришталізувалася в глибині розуму, стає на практичний критерій і для всього тваринного світу. Бо ж гуси, коли вони йдуть до води, йдуть не кривою або ламаною лінією, а простою, знаючи, очевидячки, істину „від чистого розуму“, що проста лінія — найкоротше віддалення. Вони знають це, звичайно, не з глибин свого духу, а просто з численного досвіду свого життя й життя своїх пращурів та складених на цій основі життьових звичок і інстинктів.
Марксизм визнає, що всі наші теорії, всі наші ідеї — це лише окреме виявлення, розгалуження основного процесу боротьби з природою, яке може бути успішним лише на основі правильного пізнання об'єктивного світу.
Пізнання звязане неподільно з розвитком продукційних сил.
Марксизм дає не одне теоретичне узагальнення, але й практичний ідеал: боротьбу за вищий суспільний лад, за соціялізм.
