ливе, та що людство може дійти до того, що воно буде все пояснювати з наукового погляду, не притягаючи, як чинника, божественної сили.
Вольтер, що заперечував погляд Бейлів про атеїстичне товариство, висловив як раз те, що становить справжній соціяльний корінь живучости теїстичних уявлень.
„Але дайте Бейлеві — сказав він — керувати 500-ьма — 600-ьма селянами й ви побачите, як він одразу накаже їм вірити в бога й божу кару“. Ця роля релігійного світопогляду цілком ясна. Її саме й мали завше на увазі ті, хто, бувши вільнодумцем, проповідував, що для народу треба зберегти релігійну віру. Нарід — це puer robustus sed malitiosus — парубок здоровенний, але злий і на нього треба мати вуздечку, — а її дасть віра в божество, острах перед вічними муками в пеклі. Звичайно, це зовсім не перешкоджало тому, що ряд мислителів з-по-між пануючих клас, обстоюючи, так би мовити, соціяльну конечність старого світогляду для народу, разом із тим для себе вільнодумно разривали старі пута й глузували з усіх релігійних вигадок. Згадайте вірша Гайне:
„Сами так вино, бач, таємно жлоктали,
Парахвії — ж пити водичку давали“.
Одначе суспільний розвиток невблаганно штовхав до того щоб наука, що сама є невід'ємною складовою частиною продукційних сил соціяльної людини, щоб наука та її методи все більше завойовували собі визначення й виганяли б з однієї царини за другою пережитки старих уявлень, хоч ці останні виростали з досить поважного коріння.
До Маркса становище було таке, що в природничих науках визнавалося неподільне панування закономірности, визнавалася виключна чинність природніх законів природи, і втручання якогось надприроднього, зовніприроднього, що не підлягає тим самим законам, чинника, вважалося науково недопустимим.
В царині людского суспільства були чинні якась сваволя, випадок. Тут, за загальною думкою, були чинні сили, які жодній мірі не підлягали науковому обрахункові і один марксизм, розкривши закони розвитку людского суспільства, вперше перекинув місток над безоднею і звязав природничі й суспільні науки в один цілісний світогляд. Більше того, марксизм відкрив глибоко заховані коріння самої людської думки, теорії. В світлі марксизму, між теорією, яку де-які розуміють, як чисте мислення, та між практикою, ц. т. акцією, досвідом людини нема такої вже безодні, що її створила ідеалістична філософія. Бо практика, життьовий досвід, той досвід, що його дістає людина в боротьбі з природою, є основним чинником всього духовного розвитку людини. Ви пам'ятаєте, що Гете Фауст читає: „Спочатку було Слово“. Власне, в грець-
