від «революційного ентузіязму», що раптом охопив усіх тих, хто ще за кілька день до тога викидав гасло: «краще поразка, ніж революція». Публіцисти й поети взивали революцію «Воскресінням Христовим», бо поміщицька влада царя, що давила злегка на мозолі «торговельно-промисловій класі», була повалена, і буржуазний Христос став біля влади обома ногами. Вся «інтелігенція», що жила з подачок од «панського стола», від колишніх «солістів його величности» й кінчаючи безсоромною богемою, зустрічали дружними оплесками березневу революцію.
Зовсім инакше уявляло «освічене громадянство» робітничу революцію в жовтні. Бездушна, вузькокласова заллята кров'ю, вандальська, «без грому ідеалізму», насильницька, змовницька, якась «контр-революційна» революція — так собі уявляли капіталістичні мародери наймогутнішу в світі революцію пролетаріяту.
Капіталістична власність є закон природи — це аксіома буржуазної революції, яка визволяє цю власність від її феодальних пут. Капіталістичну власність треба знищити разом із рештками феодалізму — це аксіома пролетарської революції. Тому пролетарська революція — це заперечення буржуазного ладу. В буржуазній революції з суспільства здіймається тільки його стара політична шкаралупа: влада переходить з рук однієї групи власників до рук другої, з рук поміщиків до рук буржуазії. Правда, через те, що буржуазія робить усю цю небезпечну операцію руками робітників, селян, дрібної буржуазії, то де-що зміняється й у продукційних відносинах. Але класова монополія власників лишається непорушною. Принципіяльно вона не тільки не касується, але дістає тут капіталістичне обгрунтовання.
Зовсім инше — соціялістична революція: вона — революція продукційних відносин перш над усе. Бо вона не зміняє класової монополізації засобів продукції купки власників, вона нищить цю монополізацію. Це не переміщення власницьких груп, — це експропріяція їх.
Буржуазна революція тепер означає повторення пройденого Заходом ще сто років тому. Соціялістична революція — це нова підойма, що перекидає навзнак всі створені досі відносини.
Переможне повстання в жовтні показало, що в Росії «соціялістична революція» не тільки можлива, але й що вона історично необхідна. Проти з'єднаних сил ворога встала багатомільйонова маса, що знищила ворога в головних центрах суспільного життя так легко, як ніхто того й не сподівався. Нікчемні торохтії гулящої «соціялістичної» думки, що вбачають свою історичну ролю в критиці робітничого комунізму, не розуміли й не розуміють, що вже сам факт переможної диктатури свідчить про історичну правомірність
