ництва неможливі шахрайство й обман, фальсифікування харчових продуктів, біржові спекуляції і т. и. Храми Маммони стануть порожніми, бо державні кредитові білети, акції, векселі, закладні листи, іпотечні посвідчення і т. и. стануть непотрібними клаптями паперу. Слова Шіллєра: „Геть боргові книги й нехай запанує мир на землі“ тоді здійсняться, а біблейський вираз: „В поті чола свого будеш їсти хліб свій“ справедливий тепер і що до героїв біржі, і трутнів капіталізму. Але робота, що її вони виконуватимуть, як рядові члени суспільства, не буде їх приголомшувати, а їхнє здоровля поліпшиться. Піклувань про майно, яке, коли вірити патетичним заявам наших підприємців і капіталістів, часто далеко тяжчі, ніж незабезпечене й мізерне життя робітника, вони позбавляться раз назавжди, позбавляться вони тривоги й від спекуляції, що так часто веде за собою для біржовиків сердечні хвороби, апоплексичний удар і хворобу нервової системи. Їм не треба буде журитися про власну будуччину й про будуччину своїх нащадків, і вони, кінець кінцем, почуватимуть себе прекрасно. Із скасованням приватної власности й класових суперечностей поволі занепаде й держава.
„В міру того, як капіталістичний спосіб продукції все більше й більше робить величезну більшість населення пролетарями, він створює силу, яка повинна перевести цей переворот під загрозою загибелі. В міру того, як він все більше й більше примушує перетворення суспільніх засобів продукції на державну власність, він сам показує шлях до здійснення цього перевороту“...
„Держава була офіціяльним представником усього суспільства, його виявленням у помітній корпорації, але вона була такою лише остільки, оскільки вона була державою тієї класи, що сама для свого часу була представницею всього суспільства; за давніх часів — державою рабовласників, за середневіччя — державною феодального дворянства, за наших часів — державою буржуазії. Але в міру того, як вона стає, нарешті, фактично представницею всього суспільства, вона робить сама себе зайвою, коли тільки не стає суспільної класи, яку треба держати в покірності, коли тільки разом із класовим пануванням і боротьбою за індивідуальне існування, що її створює анархія продукції, будуть усунуті всі конфлікти, що виходять звідціля, всі порушення сучасного порядку, нічого вже придушувати и немає потреби в репресивній силі — в державі. Перший акт, в якому держава виступає, як справжній представник всього суспільства, — а саме захоплення засобів продукції в імени суспільства, — буде разом із тим останнім самостійним актом її, яко держави. Втручання державної влади в суспільні відносини буде зайвим в одній царині за другою й потім припиниться само собою. Замісць управління особами буде завідування
