опору експлоататорів, так і для керовництва величезною масою населення, селянством, дрібною буржуазією, напівпролетарями в справі „налагоджування“ соціалістичного господарства.
Виховуючи робітничу партію, марксизм виховує авангард пролетаріяту, що здатний взяти владу й вести весь нарід до соціялізму, направляти й організовувати новий лад, бути вчителем, керовником, проводарем усіх трудящих і експлоатованих в справі організації свого громадського життя без буржуазії й проти буржуазії. Навпаки, той опортунізм, що нині панує, виховує з робітничої партії відірваних од маси представників краще забезпечених робітників, які добренько „влаштовуються“ за капіталізму, — ц. т. відмовляються від ролі революційних вождів народу проти буржуазії.
„Держава — цеб-то організований у пануючу класу пролетаріят“, — ця теорія Маркса нерозривно звязана з усією його наукою про революційну теорію пролетаріяту в історії. Завершенням цієї ролі є пролетарська диктатура, політичне панування пролетаріяту.
К. МАРКС і Ф. ЕНГЕЛЬС
Ми вже бачили вище, що першим кроком робітничої революції повинно стати піднесення пролетаріяту на місце пануючої класи, завоювання демократії.
Пролетаріят скористається своїм політичним пануванням для того, щоб поволі одібрати в буржуазії весь капітал, щоб централізувати всі знаряддя праці в руках держави, ц. т. організованого, як пануюча класа, пролетаріяту, і, по змозі, швидче збільшити масу продукційних сил.
Звичайно, спершу це може зробитися тільки деспотичним втручанням у право власности та в буржуазні умови продукції, а значить, такими заходами, що, з економічного погляду, здаються недостатнім й ненадійними, але які підчас руху переростуть самі себе й неминучі, як засіб для перетворення всього способу продукції.
Ці заходи будуть, звичайно, ріжними в ріжних країнах.
Н. ЛЕНІН
Головне в науці Маркса — це класова боротьба. Так говорять і пишуть часто. Але це не так. І це спричиняє раз-у-раз опортуністичне перекручування марксизму, підроблення його, щоб він був придатним для буржуазії. Бо наука про
