класову боротьбу не Марксом, а буржуазією до Маркса створена й буржуазія загалом її приймає. Хто визнає тільки боротьбу клас, той ще не марксист, той ще може плутатись у лабетах буржуазного думання й буржуазної політики. Обмежувати марксизм наукою про боротьбу клас — значить укорочувати марксизм, перекручувати його, зводити його до того, що годиться для буржуазії. Марксист — це тільки той, хто поширює визнання боротьби клас до визнання диктатури пролетаріяту.
Д. РЯЗЯНОВ
Каутський правий у одному з пактів: слівце „диктатура“ не зустрічається в Маркса в його перших творах. Його немає навіть у „Комуністичному Маніфесті“. Але весь зміст, що його ми вкладаємо в слова: „диктатура пролетаріяту“, трапляється в усіх його розправах, що написані ним од 1846 до 1848 р. За мету Союзу Комуністів оголошується панування пролетаріяту. У „Комуністичному Маніфесті“ маємо всі елементи завойованої „диктатури пролетаріяту“, яка триває протягом усього переходового періоду до цілковитого здійснення комунізму. Завоювання політичної влади лролетаріятом, піднесення пролетаріяту на рівень пануючої класи, підкреслювання класового характеру всякої держави, а разом з тим і пролетарської, формулування поняття про державу, як організованої в пануючу класи — вчора нею була буржуазія, сьогодні нею стає пролетаріят, який використовує своє політичне першинство для того, щоб змінити як-найрадікальніше всі умови продукції, — всі ці формули вже є в „Комуністичному Маніфесті“.
Потрібен був досвід революцій 1848 р., досвід червневих днів у Франції, досвід листопадових днів у Германії, потрібен був, одне слово, досвід диктатури буржуазії й юнкерства, які знаходили собі підпору не тільки в міщанстві й селянстві, але і в угодовстві дрібних демократичних партій та в доктринерстві ріжних соціялістів, щоб Маркс став уживати це нове „слівце“, що різко підкреслювало непримиреність революційного комунізму, конечність протиставлення в класовій боротьбі диктатури пролетаріяту диктатурі буржуазії. Всяке проволікання революції означало угодовство, поєднання з буржуазією. Звідціля гасло „безупинної“ революції, Revolution in permanenz, що його Маркс у „Новій Рейнській Газеті“ протиставляв усім угодовцям: щоб забезпечити безупинність революції, її перетворення на соціяльну, потрібна була диктатура найреволюційнішої класи — пролетаріяту.
