нізм, який досі проти нього направлявся, а саме: пригноблення, по-друге — забезпечити себе від своїх власних службовців та уповноважених, забезпечити тим, щоб їх можна було завше і всіх без винятку скидати. Яка ж була досі характерна особливість держави? Звичайним розподілом праці суспільство створило собі особливі органи для оборони своїх інтересів. Але відтоді ці органи й перший з-по-міжних-державна влада, служачи своїм приватним інтересам, стали з слуг суспільства його володарями. Таке явище відбувається не тільки в спадкоємних монархіях, але й у демократичних республиках. „Політики“ ніде в світі не мають такого впливу й ніде так не ізольовані від иншого населення, як у Північній Америці. Там кожна з-двох великих партій, що заступають одна другу біля урядового стерна, керується разом з тим людьми, що з політики зробили собі ґешефт: вони спекулюють на місцях у законодавчих зібраннях союзу або окремих штатів, або живуть з агітації на користь своєї партії й винагороджуються якоюсь посадою після її перемоги. Відомо, скільки зусиль протягом останніх тридцяти років витратили американці, щоб скинути це нестерпуче ярмо, і як, не дивлячись на це, вони все більше втопали в болоті продажности. Саме в Америці найкраще видно, як державна влада стає незалежною від того самого суспільства, знаряддям якого вона є. Там нема ні династій, ні постійного війська, хіба якась купка салдатів, що доглядають за індійцями, нема бюрократії з забезпеченими місцями й пенсіями. Проте ми бачимо, як дві великі зграї політичних спекулянтів, одна за другою, стають біля влади й як-найбрутальніше експлоатують її, а нація стоїть безсило перед цими двома великими союзами політиків, які ніби то служать її, а справді грабують її й панують над нею.
Проти цього перетворення державних органів з слуг суспільства на його володарів, що неминуче відбувалося в усіх дотеперішніх державах, Комуна вжила два найрішучіші заходи. Перший: всі посади — учительські, судові, адміністративні — комплектувалися шляхом виборів, при чому вибирали всі, що були заінтересовані в виконанню даних обов'язків; вони ж мали право завше скинути своїх вибранців. Другий: всі службовці Комуни, і нижчі, і вищі, одержували платню, що не перевищувала заробітної платні робітника. Найвищий розмір платні був 600 фр. Таким чином був знищений кар'єризм й гонитва за посадами, навіть без допомоги імперативних мандатів, що їх давали народнім представникам їхні виборці; вони (мандати) фактично були зайвими.
У третьому відділі „Громадянської війни“ докладно розповідається про це скасовання старої державної влади й заміну її новою, справжньою демократичною. Але ми вважали за потрібне ще раз підкреслити тут де-які риси цьою про-
