Демократія для жміньки, демократія для багатих, — ось який демократизм капіталістичного суспільства. Коли придивитися ближче до механізму капіталістичної демократії, то ми побачимо скрізь і в „дрібних“, ніби то дрібних подробицях виборчого права (ценз осілости, виключення жінок і т. и.), і в техніці представницьких установ, і в фактичних перешкодах праву зборів (громадські будинки не для „старців*), і в суто-капіталістичній організації щоденної преси і так далі, і так далі, — ми побачимо обмеження, так, обмеження демократизму. Ці обмеження, вилучення, перешкоди для бідних здаються дрібними, особливо тим, хто сам ніколи нужди не знав і до пригнобленої класи в її масовому життю близко не стояв (а таких 66⁄100 коли не 9⁄10 з-поміж буржуазних публіцістів і політиків), але коли ці обмеження підсумувати, то виходить, що вони виключають, не допускають бідноту до політики, до активної участи в демократії.
Маркс чудесно схопив це єство капіталістичної демократії, сказавши в своєму аналізі спроби Комуни: „пригнобленим раз на де-кільки років дозволяють вирішати, який саме з представників пригнобленої класи буде в Парламенті репрезентувати й гнобити їх“.
Але від цієї капіталістичної демократії, — неминуче вузької, що потайки відштовхує бідноту, а тому наскрізь лицемірної й брехливої, — розвиток наперед не йде просто, прямо й рівно, „до все більшої й більшої демократії,“ як уявляють собі ліберальні професори й дрібнобуржуазні опортуністи. Ні. Розвиток наперед, ц. т. до комунізму, йде через диктатуру пролетаріяту й инакше йти не може, бо зламати опір експлоататорів-капіталістів більш нікому й инакше не можна.
А диктатури пролетаріяту, ц. т. організації авангарду пригноблених у пануючу класу, щоб вгамувати гнобителів, не може дати розширена демократія. Разом із величезним розширенням демократизму, що вперше стає демократизмом для бідних, демократизмом для народу, а не демократизмом для багатеньких, диктатура пролетаріяту робить ряд винятків із свободи що до гнобителів, експлоататорів, капіталістів. Їх ми повинні приборкати, щоб звільнити людськість од найманого рабства, їхній опір зламати силою, ясно, що там, де приборкують, є насильство, нема свободи, демократії.
Енгельс чудесно сказав про це в листі до Бебеля, коли пригадує читач, так: „пролетаріятові потрібна держава не в інтересах свободи, а для того, щоб приборкати своїх противників, коли ж можна буде говорити про свободу, — держави не буде“.
Демократія для гігантської більшости народу і придушення силою, — ц. т. виключення з демократії експлоататорів, гнобителів народу, — ось яка форма демократії підчас переходу від капіталізму до комунізму.
