Тільки в комуністичному супільстві, коли опір капіталістів остаточно зломлений, коли капіталістів немає, коли немає клас (ц. т. нема ріжниці між членами суспільства відповідно до їхнього відношення до суспільних засобів продукції), — тільки тоді „зникає держава й можна говорити про свободу . „Тільки тоді можна буде здійснити як найповнішу, без всяких обмежень, демократію. І тільки тоді демократія почне одмирати з тої простої причини, що визволені від капіталістичного рабства, від жахливої, дикунської безглуздої, підлої капіталістичної експлоатації, люди поволі звикнуть додержуватися елементарних, відомих цілі сторіччя тому, тисячоліттями повторюваних скрізь правил співжиття, звикнуть додержуватися без насильства, без примусу, без покірливости, без особливого примусового апарату, що зветься державою.
Вираз „держава одмирає“ вибраний дуже вдало, бо він відзначає і повільність процесу, і стихійність його. Тільки звичка тут може допомогти й безперечно допоможе, бо ми круг себе бачимо мільйони разів, як легко звикають люди додержуватися потрібних правил співжиття, коли немає експлоатації, коли немає нічого такого, що обурює, викликає протест і повстання, створює конечність придушення.
Отже, в капіталістичному суспільстві ми маємо демократію куцу, убогу, фальшовану, демократію для одних багатіїв, для меншости. Диктатура пролетаріяту, період переходу до комунізму вперше дасть демократію для народу, для більшости, разом із приборканням меншости, експлоататорів. Комунізм один тільки може дати демократію справді повну, і чим вона повніша, тим швидче вона стане непотрібною, одімре сама собою.
Инакше, за капіталізму ми маємо державу у власному розумінні цього слова, спеціяльну машину для приборкання однієї класи другою, і до того ж більшосте меншістю. Натурально, що для успіху такої справи, як систаматичне придушення меншістю експлоататорів більшосте експлоатованих, треба найбільшої лютости, звірячого придушення, потрібні моря крови, що через них і йде людський шлях — шлях рабства, панщини, найманої праці.
Далі, при переході від капіталізму до комунізму придушення ще потрібне, але вже придушення меншости експлоататорів більшістю експлоатованих. Спеціяльний апарат, спеціяльна машина для придушення — „держава“ ще потрібна, але це вже переходова держава, це вже не держава у власному розумінню, бо придушення меншости експлоататорів більшістю вчорашніх найманих рабів — справа остільки легка, проста й природня, що вона потрібуватиме менше крови, ніж придушення повстань рабів, кріпаків, найманих робітників, вона коштуватиме людськості далеко
