ників, не дивлячись ні на що инше в них і забуваючи про все инше. Опріч цього, один робітник жонатий, другий ні, у одного більше дітей, у другого менше і т. и.; щоб уникнути цього всього, право замісць бути рівним, повинно б бути нерівним.
Ллє ці хиби неминучі в першій фазі комуністичного суспільства, що тільки-но вийшло після довгих родових мук з капіталістичного. Право ніколи не може стояти над економічною будовою й зумовленим нею культурним розвитком суспільства.
На вищому щаблі розвитку комуністичного суспільства після того, як зникне рабська підлеглість людини законові розподілу праці, а разом із тим і протилежність між розумовою та фізичною працею, праця перестане бути тільки засобом до життя, а навпаки сама стане найпершою життьовою потребою; коли разом із всебічним розвитком індивідуумів розгорнуться продукційні сили і всі джерела суспільного багатства розливатимуться широкою річкою, — тільки тоді вперше розшириться вузький обрій буржуазного права й суспільство напише на своєму прапорові: „Всякий по своїм здібностям, всякому по його потребам!“
Ф. ЕНГЕЛЬС
Що до чистої демократії та її ролі в майбутньому, то я гадаю, що в Германії вона відограватиме далеко меншу ролю, ніж у країнах давнішого промислового розвитку. Але це не перешкоджає їй в момент революції на короткий час набути тимчасового значіння, якнайбільш крайньої бужуазної партії, якою вона виступила вже в Франції, в ролі останнього якоря порятунку всього буржуазного й навіть феодального господарства. Тоді вся реакційна маса об'єднується навкола неї й зміцнює її. Все, що було реакційним, виступає тоді демократично. Так само в 1848 р. вся феодально-бюрократична маса з березня по вересень підтримувала лібералів для того, щоб приборкати революційні маси. Я коли це вдалось, то, само собою розуміється, лібералів прогнали.
Так і в Франції р. 1848, 3 травня до грудневих виборів Бонапарта, чиста партія „Націоналя“, найбільш крайня з усіх, панувала лише через те, що її підтримувала вся реакція, зорганізувавшись за її допомогою. Так було в усіх революціях. Владу бере партія найбільш свійська (з революційних), що зберегає ще здібність керувати (як вигідніше заможним) саме тому, що переможені тільки в ній вбачають останню
