можливість порятунку. Звичайно, не можна чекати, щоб до моменту кризи за нас була б більшість виборців, більшість нації.
Вся буржуазна класа, залишки феодальної власницької класи, більша частина дрібної буржуазії й сільського населення об'єднується тоді біля тієї крайньої буржуазної партії, що тоді на словах виявляє себе надто революційною. На мою думку, цілком можливо, що вона буде репрезентована в тимчасовому уряді й навіть, може, матиме там якийсь час більшість. Як не слід повадитися, коли лишаєшся в меншості — показала нам соціял-демократична меншість паризького лютневого уряду р. 1848... Але це питання лишається поки що академічним.
Звичайно, може бути, що в Германії справа піде инакше і як-раз з причин військових. Зовнішній стимул, при теперішньому стані речей, може йти тільки з Росії. Коли його не буде й справа почнеться з Германії, тоді революцію може посунути армія. Неозброєний нарід перед сучасною армією — це величина зовсім незначна. В цьому випадкові, ц. т., коли активно виступлять наші резерви від 20–25 р. р., що не голосують, але беруть участь у військовій науці, — тоді можна буде перескочити через чисту демократію. Але це питання тепер також академічне, хоч я, яко представник головного штабу партії, повинен передбачати цю можливість. У всякому разі, підчас кризи й другого дня після неї нашим єдиним противником стане вся реакційна маса, яка об'єднується біля чистої демократії, і про це, я так гадаю, ніяк не можна забувати.
Н. ЛЕНІН
Рад Робітничих, Салдатських, Селянських і инш. Депутатів не зрозуміли тільки в тому відношенні, що для більшості неясне їхнє класове значіння, їхня роля в російській революції. Їх не зрозуміли ще в тому відношенні, що вони становлять собою нову форму, вірніше — новий тип держави.
Найбільш досконалим, поступовим з буржуазних держав є тип парламентарної демократичної республіки: влада належить парламентові; державна машина, апарат і орган управління — звичайний: постійна армія, поліція, чиновництво, фактично незмінне, упривілейоване, що стоїть над народом.
Але революційні доби, починаючи з кінця XIX сторіччя, висувають вищий тип демократичної держави, такої держави, що в де-яких відношеннях перестає вже, за виразом
