не сподівались, що Христос зійде до них на землю, як переможець, як мудрий цар, щоб замінити лихі порядки на землі иншими, кращими, а все-ж таки земними?“ Так говорить цей софіст, бо він хоче головним чином красними словами прикрасити релігію христіянства й зовсім не цікавиться суттю справи. Він хотів обдурити других, а кінець-кінцем обдурив самого себе. Та хіба-ж він не знає, що в христіянствї, як і в Прусії, — є дві сторони: — одна чорна, друга біла? Чудесний, ріжноманітний дійсний світ Христос покрив чорною фарбою: його краса — спокуса диявола, його праця — прокляття, його любов — гріх, бажання тіла — тягар, перешкоди для духа, тіло — брудна оболонка.
Як принц, перевернутий на звіря, білий світ у христіянському уявленню перетворений на чорну дійсність. А щоб спасти людей від цього світу, бог послав свого сина, і син божий поведе нас у христіянський рай. Цей райський світ остільки збудований з духовної матерії, оскільки деревинка — з заліза. Його самці й самиці безполі, їхні тіла — не мають ваги, їхня робота відбувається без усякого зусилля.
„Янголи готують там раювання“. Тому-то стародавні христіяни й хотіли піти геть з землі. Вони що-хвилини чекали смерти, чекали, що на землю зійде син божий і почнеться страшний суд. „Царство моє не подібне на цей світ“.
А проте фантастична христіянська покута, бажаючи вилічить земні муки вірою й надією, а не активністю, була не в силі надовго придушити природню потребу в матеріяльних умовах життя. Єретики-реформатори, протестанти, католики, оборонці освіти й вільні громади — це все сприяло перемогти правді, затуманеній брехнею релігійної фантазії, пошитій білими нитками. І, оскільки ми — соціялісти, ми всі солідарні з цим „прогресом“. Нам треба викрити ту боязкість, що, відступивши від релігії, намагається відновити справжнє христіянство й тим самим присвоює собі назву христіянина. Назву цю треба дискредитувати, що-раз і назавжди покінчити з нею.
Релігія капіталістів так само двозначна, як і буржуазне народне господарство, як і буржуазна воля, рівність та братерство. Сучасні буржуа продовжують комедію манахів, вони удають, що наче б то ставляться з призирством до земних умов життя. Тут надвичайно цікаво, що прогресиста заступає манах і він висувається на перший план. Всю релігійну нікчемність останнього ми вже не раз бачили. Поблікле христіянство нової формації вважає себе, не дивлячись на це, за найправедніше та найвище. Святі стародавні христіяни, календарні святі, справді ставилися з призирством до земного світу, жили в пустелях, одягались у лахміття, катували тіло та їли акриди. Вони своїм життям стверджували те, у що вірили. Наші сучасні лицарі христіянства, навпаки, спира-
