Були часи, коли представників точних наук — фізики, астрономії — преслідувала влада, і звичайнісінькі твердження, з якими тепер дітей ознайомлюють у початковій школі (напр., що земля крутиться), „переглядали“ вчені люди в тодішніх академіях десятки й сотні разів. Це так само цілком було закономірно й зрозуміло.
Середньовічний, феодальний — по нашому кріпацький — суспільний лад, що спирався на натуральне господарство, держався, головним чином, через свою непорушність. Усе життя задубіло в одноманітних, століттями складених формах і „звичай“ виправдував і висвячував усе. Суспільний лад, жорстокий і безглуздий, що віддавав долю мільйонів трудящого люду на повну волю кількох тисяч дармоїдів, здавався неминучим і вічним, як зміна літа й зіми, дня й ночи. Духовенство старанно вбивало в наївні голови думку, що сам бог створив цей саме лад і що нічого иншого не може й бути. Усю тодішню науку було пристосовано до того, щоб довести цю думку — непорушність усього, що існує. Ця „наука“ все знала й нічого нового для неї не могло бути. Але знайшлися зухвалі люди й почали казати, що „наука“ середньовічного духовенства бреше: що все на світі, навпаки, йде страшенно швидко, починаючи з самої землі, яка крутиться навколо своєї осі, неначе дзига, й несеться в просторінь, як та гарматна куляга. Це було справжнє „зрушення основ“. Вже коли земля не стоїть твердо на місці, то де ж запорука, що людські установи не порушатся? Коли церковна „наука“ бреше, то де-ж запорука, що церква взагалі каже правду? Увесь лад, що до нього століттями звикали люди, попав під сумніви і от старий лад кігтями й зубами став одбиватися від „шкідливих“ наук — астрономії та фізики. Щоб поміщик міг з чистою совістю дерти чинш із своїх кріпаків, або гнати їх на панщину, треба було, щоб земля не крутилася, щоб увесь середньовічний „світ“ стояв непорушно, як йому від бога заказано стояти. Бо один і той самий бог створив сонце, щоб воно освітлювало землю, і звелів рабам покірно служити своїм панам. І коли астрономічна теорія церкви не неправдива, то як же врятувати її суспільну теорію? Класовий інтерес середньовічного поміщика, хазяїна кріпацкої праці, вимагав, щоб доведена була „неправдивість“ Коперника й Галилея. І ще за 40 років перед Великою Революцією Французька Академія поставилася до їхньої науки з такого „обережністю“, як тепер університети ставляться до історичного матеріялізму. Буржуазне супільство, що заступило кріпацкий, феодальний лад, навпаки, само жило й живе рухом. Економічний „застій“ — звичайне явище середневіччя — для буржуазного суспільства — смерть.
Тому то буржуазне супільство ставится дуже прихильно до всяких теорій „руху“ і теорія „еволюції“, повільного сту-
