Державу він виводив з договору, складеного для паралізування людського себелюбства, і тому він повинен мати безумовну силу. Спадкоємну монархію Гобс вважав за найкращу, хоч і не одиноку формулу абсолютної державної влади. Державі, на його думку, повинна підлягати і всяка церква; абсолютній державі повинно належати право видавати накази що до релігії та до способу думання підданців. Гобс тут так далеко заходив, що навіть забобони — чи то вони вигадані, чи переховуються людьми з давніх давен — він вважав за релігію, коли тільки її приписує держава.
Англійська революція XVII ст. закінчилася компромісом між аристократією та буржуазією, що разом утворили собі королівську владу. Тоді й англійський матеріялізм перейшов од самодержавної до конституційної форми правління. За наукою Локка в інтелекті не може бути нічого, що раніш не перейшло через органи вчування; він обгрунтував філософію здорового розуму, стверджуючи, що немає філософії поза здоровими людськими почутями і заснованим на них розумом. Відокремлюючи політику й релігію, він, не пішовши за Гобсом, навпаки не визнавав за державною владою права приписувати або забороняти людські думки і проповідував громадянську волю сумління. Так само він відокремлював законодавчу владу від виконавчої. Законодавча влада повинна належати народові, який вибирає законодавче зібрання. Король стоїть не над законом, а під ним, і коли він зловживає своєю владою, тоді його скидають.
А проте англійський матеріялізм був есотеричною наукою, таємницею верхніх шарів, а найбільше — аристократії, ніж буржуазії, Бо з тих пір, як англійська буржуазія добилась, хоч і дуже обмеженої спочатку, участи управляти, вона стала побожною, дуже побожною, і майже за 200 років перед імператором Вільгельмом вона виголосила глибоку істину, що для народу треба зберегти релігію. У XVII ст. дійшло до того, що англійські матеріялісти, як напр., Гартлей, в одній і тій самій книжці пояснювали спочатку людське думання коливаннями в мозкові, отже, матеріялістичнім способом, а потім далі, грунтуючись на богословських твердженнях доводили безперечність біблійних чудес за замогильного життя. На чолі невірних був тоді не якийсь там матеріяліст, а філософ Юм, що однаково відкидав і державну віру, і матеріялізм, бо він не припускав, що людина своїми почуттями вичерпуюче може дізнатися про світ та його явища. Хоч як багато було природознавців у Англії в цій першій промисловій країні, проте, починаючи з Бойто та Ньютона і закінчуючи Дарвіним та Фарадеєм, усі вони або вірили в надприродню творчу силу, або визнавали господа бога, в крайньому разі за гарну людину.
