Локк був духовним батьком французького матеріялізму, а Юм — німецького ідеалізму. На Європейському континенті ідеалістичний і матеріялістичний світопогляди рівноважили до певної міри один з одним у філософах XVII ст., що були здебільшого, як напр., Декарт, Спіноза, Лейбніц, видатними математиками й фізиками. Декарт, напр., пояснював земні речі, як матеріяліст, а небесні, як ідеаліст; Спіноза, боготворивши субстанцію, неподільність духа й природи, а Лейбніц додержувався наперед установленої споконвіку гармонії думки й буття. Тільки в початку XVII ст. французький матеріялізм розвинувся як самостійне явище. Він продовжував роботу, розпочату Лейбніцем і був спочатку аристократичною наукою, але буржуазія, що шумувала революцією, швидко зрозуміла, яку ролю зможе відограти він у боротьбі проти королівської влади, дворянства й духовенства.
Французький матеріялізм XVIII ст. відкинув не одну тільки релігію, — при чому не мало значіння, чи прибічники його вважали людину як машину, як то робили атеїсти, чи вони, як деїсти, десь у всесвіті залишали для господа бога незначне місце; він зробив великий вплив на політичне й суспільне життя Франції. Як що людина дістає всякі свої вчування і знання зі змисленого світу та з досвіду на цьому світі, то їй треба шукати своє щастя и своєї долі так само тількі на цьому світі. Удосконалення людського суспільства полягало в повній згоді людини з природою; все, що суперечило людській природі, треба було викинути з людського суспільства. Гельвецій, справжній основоположник французького матеріялізму, оголосив у своїй книжці „Про людину“ за основи моралі змислові якості, егоїзм, насолоду та вірно зрозумілий особовий інтерес. Головні пункти його системи — це природня рівність людських інтелектів, єдність між поступом розуму й поступом промисловости, природня доброзичливість людини, всемогутність виховання.
Те, що французькі матеріялісти вважали за природу людини, було справді політичною й соціяльною потребою тодішнього третього стану; в емансипації буржуазного суспільства вони вбачали організацію удосконаленого суспільства. Французький матеріялізм був могутнім знаряддям проти садержавної, феодальної, клерикальної Франції. Своє найвище літературне виявлення він найшов у відомій „Енциклопедії“, політичне — в оголошенню прав людини, а завершенням його був утопічний соціялізм. Легко можна помітити, як багато цей соціялізм міг узяти і взяв із науки французького матеріялізму про первісну доброту та однакове розумове обдаровання людей, про всемогутність досвіду, звички, виховання, про вплив зовнішніх умов на людину, про право кожного на насолоду. Фур'є та Оуен виходили з матеріялізму, Дезамі звернувся до нього, як до логічної основи соціялізму.
