фантазією, — то тільки фантастичний відбиток нашої власної сути. Закляття було відкинуто; „система“ була пробита й відкинута геть, протиріччя було розвязане простим виявлянням, що воно існує тільки в нашому уявленні. Хто не пережив визвольного впливу цієї книги, той не може уявити собі. Ми всі були захоплені і всі стали на час прибічниками Фейєрбаха. З яким піднесенням вітав Маркс новий світопогляд і в якій мірі він вплинув на Маркса, не дивлячись на всі його критичні застереження, можна бачити з книги, „Die heilige Familie“.
Хід розвитку Фейєрбаха — то є перетворення гегельянця — хоч правда й те, що він ортодоксальним гегельянцем не був ніколи — на матеріяліста. На певному ступневі цього розвитку він дійшов до того, що цілком розірвав з ідеалістичною філософією свого попередника. З величезною силою захопило його, нарешті, усвідомлення того, що існування споконвіку „абсолютної ідеї“ та „логічних категорій“, які, за Гегелем, були ще до початку світу, не що инше, як фантастичний послідок віри в творця; що матеріяльний, приступний для наших зовнішніх почуттів світ, до якого належимо й ми самі, є єдиний дійсний світ, і що наша свідомість і мислення породжуються матеріяльним органом, частиною нашого тіла — мозком, — хоч разом із тим, як здається, належить до нематеріяльного світу. Не дух родить матерію, а навпаки, дух становить найвищий витвір матерії. Це, розуміється, уже справжній матеріялізм. Але, прийшовши до нього, Фейєрбах зупиняється. Він не може позбавитися звичайних філософських забобонів проти слова „матеріялизм“. Він говорить: „Для мене матеріялізм є основа людської істоти й знання, але я не можу ставитися до нього так, як ставляться фізіологи, природознавці в новому розумінні цього слова, напр., Молешотт. Для них він не основа, будови, а сама будова. Йдучи від цієї точки назад, цілком погоджуюся з матеріялістами, йдучи наперед — я не згоджуюся з ними“.
Фейєрбах не відріжняє тут матеріялізму, як загального світопогляду, що повстає на грунті певного погляду на взаємини між матерією й духом, від тієї особливої його форми, в яку виливався цей світопогляд на певному історичному ступневі, а саме, в XVIII сторіччі. Мало того, він надає матеріялізмові взагалі той вульгарний вигляд, в якому відбився матеріялізм XVIII ст. в головах лікарів та природознавців і в якому проповідували його Бюхнер, Фогт і Молешотт у пятьдесятих роках. Але матеріялізм так само, як і ідеалізм, пройшов довгий ланцюг свого розвитку. Йому доводиться набувати новий вигляд з кожним великим відкриттям, що становить добу в природознавстві. Я з того часу, як почали розглядати з матеріялістичного погляду історію, тут так само протоптуються нові шляхи для його розвитку.
