С. СЕМКОВСЬКИЙ
А проте Фейєрбах був тільки предтечою. Матеріялізм його зробив великий вплив на Маркса й Енгельса і основні твердження його вони взяли назавжди в свою науку. Але в процесі вироблення своєї науки вони пішли далі за Фейєрбаха. Бо, як правильно зазначає Енгельс у своїй роботі про Людвіга Фейєрбаха, „матеріялізмові доводиться набувати нового вигляду з кожним великим відкриттям“.
Фейєрбах дав послідовно-матеріялістічне розуміння природи й людини, як частини природи. Але ідея розвитку, якій Гегель, хоч би і в ідеалістичній формі, дав обгрунтовання в свої діялектиці, не відбирала в фейєрбахівському матеріялізмові тієї центральної уваги, якої вимагав увесь розвиток науки, а надто в другій половині XIX ст. Наука про перетворення енергії, відкриття клітинки, Дарвінова теорія ще застали Фейєрбаха живого. Але на селі, в самотині, одірваний від наукового життя й соціяльної боротьби, Фейєрбах не міг зрозуміти вповні значіння цього перевороту в природознавстві.
І коли в галузі натуралізму та антропології (в широкому розумінні) фейєрбахівський матеріялізм тільки не в повній мірі брав на увагу принцип розвитку, що став за основу новітнього історичного погляду на природу й людину, то законів розвитку люодсьского суспільства він зовсім не розумів. Те, що Маркс і Енгельс назвали історичним матеріялізмом, цебто застосовання матеріялізму до пояснення людської історії, лишилось зовсім невідомим для Фейєрбаха.
Що-правда, иноді Фейєрбах робить влучні матеріялістичні зауваження що до суспільного життя: „в палацах думають инакше, ніж у хатах“, „релігія — це засіб для політичного придушення людей“, „людина — це те, що вона їсть“ і т. и., але ці всі зауваження він робив мимохідь, до того ж вони часто перемішані з ідеалістичними поглядами на історію, як напр., що „періоди людства відзначаються один од одного тільки змінами в релігії“, ц. т. неначе релігія становить основний чинник, а не відбиток форми соціяльного буття людей.
Треба було, щоб з'явився „Рикардо, що став соціялістом, та Гегель, що став економістом“ (так Лассаль називає Маркса) для того, щоб викрити справжні чинники людської історії. Вони, за Марксом, полягають у продукційних силах суспільної людини, вони лежать на дотикові людського суспільства з природою і в своєму впливові на всі ідеологічні „надбудови“ переломлюються через призму класової структури суспільства.
