Тепер зрозуміло, чому в очах основоположників історичного матеріялізму та «людина», що зосереджує на собі найбільшу увагу так критики релігії, як і всієї філософії Фейєрбаха, здавалась надто абстрактною. Це, звичайно, справжня, змислова, матеріяльна людина, але скоріш — то загальний представник цього людського роду, а не жива людина, член певного суспільства, певної доби, певної краси, в усій її історичній конкретності.
З приводу одного иншого младо-гегельянця, який так і залишився на грунті ідеалізму, Меринг говорить, що він брав свої мірила з людського суспільства, в якому немає ні євреїв, ні христіян, ні буржуа, ні робітників, ні Івана, ні Петра, а є тільки люди взагалі, як такі, люди, що позбавилися всіх своїх приватних ознак. Ця характеристика в цілому підходить і до Фейєрбаха.
У відомих тезах про Фейєрбаха, написаних ще весною 1845 р. в Брюселі, Маркс підкреслює обмеженість фейєрбахівського матеріялізму.
„Суть релігії Фейєрбах пояснює єством людини. Але єство людини — це зовсім не абстракт, властивий окремій особі. Фейєрбах не доходить до критики цього справжнього єства. Тому він і змушений абстрагуватися від процесу історичного розвитку. Тому Фейєрбах не розуміє, що „релігійне почуття“ — саме є суспільний продукт і що аналізований ним абстрактний індивід справді належить до певної форми суспільства“ (з 6-ї й 7-ої тез).
Суспільне життя, — підкреслює Марк — є „життя практичне по своїй суті“. Практика, спрямована не просто на пояснення світу, а й на те, щоб змінити його — ось основа життя й філософії. І головну хибу матеріялізму — до фейєрбахівського включно — Маркс вбачає в тому, що він розглядає світ лише в формі споглядання, а не в формі конкретної людської діяльности, не в формі практики, що лежить в основі соціяльних відносин.
У листі до Маркса, написаному влітку 1846 р., Енгельс зазначає, що Фейєрбах не взяв на увагу ось чого: єдиного бога ніколи б не було, коли б не було єдиного монарха на землі. Та й справді, Фейєрбах не розумів соціяльно-класового коріння релігії, як основи страшенної консервативности релігійних уявлень.
Замісць яскравого розуміння механіки суспільного розвитку й соціяльної боротьби у Фейєрбаха ми находимо затуманений, невиразний гуманізм і солоденьку сентиментальність, що часто притуплюють, та й не тільки в галузі суспільства, вістря його матеріялістичного аналізу.
Цю обмеженість Фейєрбаха, в якій скоріш відбилась обмеженість його покоління й жахливих зовнішніх умов його життя, Маркс і Енгельс, особливо останній, не раз рішуче критикували.
