світі громадською думкою англійської буржуазії, чи й справді в його власному мозкові залишились необроблені дарвінізмом клітинки, куди в дитинстві, як його готували на попа, набивали віру в бога. Цього психологічного питання я не беруся розвязувати. Та хіба не все одно? Коли Чарльз Дарвін, за його словами, зберіг віру в бога, то дарвінізм назавжди відкинув цю віру.
В цьому відношенню, як і в других, дарвінізм є передумовою марксизму. В широкому матеріялістичному і діялектичному розумінні марксизм є застосованням дарвінізму до людського суспільства. Ви знаєте, що були ліберальні, манчестерські спроби механічного перенесення дарвінізму в соціологію, але ці спроби кінчались тільки дитячими аналогіями, що прикривали злісну буржуазну апологетику: риночна конкуренція оголошувалася „віковічним“ законом боротьби за життя і т. ин.
На цих тривіяльностях спинятися не буду. Отже тільки внутрішній звязок між марксизмом і дарвінізмом дає можливість зрозуміти живий потік буття в його первісному звя'зку з неорганічною природою, в його дальшому відокремленню, розвиткові, динаміці, в диференціяції потреб життя перших елементарних рослинних і тваринних видів, в їхній боротьбі, в їхніх змінах, в наростанню й ускладненню їхніх форм, в виникненню першої людини або людиноподібної істоти, озброєної найпершими знаряддями праці, в виникненню найпростішої кооперації, що користується штучними органами, дальшому розкладові суспільства на основі розвитку засобів продукції, — цеб то знаряддів перемоги над природою, в класовій боротьбі за скасування клас. Охопити світ з такої широкої матеріялістичної точки погляду, це значить, товариші, вперше визволити свою свідомість від усієї спадщини містицизму і забезпечити собі міцний грунт під ногами. Це значить відчути, що в тебе немає внутрішніх перешкод до боротьби за майбутнє, а є тільки зовнішний опір і протичинність, але їх треба в одному випадкові підкопати, в другому — обійти, в третьому — зірвати, одне слово, знищити в боротьбі.
Н. ЛЕНІН
Гегелівську діялектику Маркс і Енгельс вважали за всебічну, багату змістом і глибоку науку про розвиток і вбачали в ній величезний здобуток класичної німецької філософії.
Всяке инше зформулювання принципу розвитку, еволюції, вони вважали за однобоку та вбогу на зміст, що калічить справжній хід розвитку (часто з скоками, катастрофами, революціями) в природі й суспільстві.
