і свою власну природу[1]. Це діялектична точка погляду, що проливає цілком нове світло на питання суспільного життя.
Візьмімо хоч би питання про приватну власність. Здебільшого утопісти писали й сперечались між собою і з економістами в питанню про те, чи мусить вона існувати, цеб-то, чи відповідає вона людській природі. Маркс поставив це питання на конкретний грунт. За його теорією, форми власности й маєткові відносини визначаються розвитком продукційних сил. Одному щаблеві розвитку цих сил відповідає одна форма; другому — инша, але абсолютного розв'язання тут немає й не може бути, бо все тече, все зміняється: „мудрість стає безглуздям, насолода мукою“. Гегель каже: „Суперечність веде вперед“. Такому діялектичному його поглядові наука находить блискуче ствердження в боротьбі клас. Коли про неї забути, то нічого не можна зрозуміти в розвиткові соціяльного й духовного життя суспільства, поділеного на класи.
Але чому ж „логіка суперечности“, яка становить, як ми бачили, відбиток у людському розумі вічного процесу руху, зветься діялектичною? Щоб довго про це не говорити, я наведу слова Куно Фішера:
„Людське життя можна порівняти з діялогом в тому розумінні, що разом із зростанням та життьовим досвідом наші погляди на людей та на речі потроху міняються, як думки осіб у процесі їхньої плодотворної й багатої на думки розмови. В цьому неминучому й невільному перетворенню наших поглядів на життя й на світ і полягає досвід… Тому Гегель, порівнюючи процес розвитку свідомости з ходом філософської розмови, називає його словом діялектика, або діялектичний рух. Вираз цей вживали вже Платон, Аристотель та Кант у важливому й ріжному в кожного з них розумінні, але ні в одній системі не набув він такого широкого значіння, як у Гегеля[2].
Багато людей не розуміють, чому погляди, подібні, напр, до поглядів Ліннея, на тваринні й рослинні види звуться метафізичними. Здається, що неначе слова: „метафізика“, „метафізичний“ означають щось зовсім инше. Постараємось пояснити й це.
Що ж таке метафізика? Який її предмет? Її предмет — це так зване безумовне (абсолютне) А яка ж головна характерна риса безумовного? — Незмінність. Та воно й не диво: безумовне не залежить од умов, часу й місця, які зміняють приступні для нас предмети; тому воно й не зміняється. А яка головна характерна риса тих понят-
