вання теорій повільних змін у науці про походження видів зовсім не сприяло для експериментального дослідження належних сюди питань.
Г. ПЛЕХАНОВ
Д. Тихомиров почуває тепер огиду до „несподіваних катастроф“ та „примусових переворотів“. Це, врешті його справа; в цьому випадкові він не перший і не останній. Але даремно він гадає, що „раптові катастрофи“ неможливі ні в природі, ні в людському суспільстві. По-перше, „раптовість“ подібних катастроф це уявлення відносне. Раптове для одного може зовсім і не бути раптовим для другого: соняшне затьмарення настає раптово для неука, але воно не є несподіванкою для астронома. Так само й революції, ці політичні „катастрофи“, відбуваються „раптово“ для неуків і для великого числа самовдоволених філістерів, аде вони часто бувають зовсім нераптовими для людини, яка розуміється в суспільних явищах навколо себе. По-друге, колиб д. Тихомиров поглянув на природу й на історію з погляду засвоєної ним теорії, то його вразила б сила всяких сюрпризів. Він твердо запамятав, що природа стрибків не припускає, що, залишивши революційні фантазії й повернувшися до дійсности, можна „в науковому розумінні говорити тільки про повільну зміну типу даного явища, а проте природа стрибає, не слухаючи ніяких філіпік проти „раптовости“. Д. Тихомиров добре знає, що „старі ідеї Кюв'є“ помилкові, що „раптові геологічні катастрофи“ становлять собою ніщо инше, які тільки вчену витівку. Він без усяких турбот живе скажемо, на півдні Франції, не почуваючи ні тривоги ні небезпеки. Аж ось раптом — землетрус, як то було там, років зо два тому. Грунт хитається, будинки руйнуються, мешканці тікають, охоплені жахом, — одне слово відбувається справжня „катастрофа“, як виявлення якоїсь надзвичайної легковажности матері–природи! Після свого сумного досвіду д. Тихомиров уважно перевіряє свої геологічні поняття й приходить до висновку, що „повільна зміна типу явищ“ (в даному разі стану земної кори) не виключає „переворотів“, які з певного погляду можуть, одначе, зватися й „раптовими‘, або „примусовими“.
Д. Тихомиров ставить на огонь воду, вона нагрівається від нуля до 80 градусів і увесь час вона не перестає бути водою, взагалі, ми не помічаємо ніяких раптових змін. Аж ось вона нагрілася до певного' стану, і ось раптом — о жах! — „раптова катастрофа“: вода стає парою. Тут маємо неначе б то „раптовий переворот“.
