Історія стрибків не робить! Цілком правдиво. Але з другого боку вірно так само й те, що історія натворила безліч „стрибків“ і масу примусових „переворотів“. Прикладів таких переворотів без кінця й краю. Що-ж означає ця суперечність? Вона означає тільки те, що перше з цих тверджень зформульовано не зовсім точно, а тому й, розуміється, далеко не так, як треба. Краще було-б сказати, що в історії не буває непідготовлених стрибків. Ні одного стрибка не може бути без певної причини, що полягає в попередньому процесі суспільного розвитку. Отже цей розвиток ніколи не зупиняється в поступових суспільствах, а тому можна з певністю стверджувати, що історія завжди підготовляє стрибки й перевороти. Вона ретельно й неухильно провадить цю справу, вона робить повільно, але наслідки її роботи (стрибки й політичні катастрофи) неминучі.
Повільно йде „зміна типу“ французької буржуазії. Горожанин доби регенства не схожий на горожанина часів Людовика XI, а проте в цілому він усе-ж таки лишаєтьсь як вірний тип буржуа старого режиму. Він розбагатів, став освіченішим, настирливішим, але не перестав бути roturier, що скрізь і завжди повинен давати дорогу аристократові. Але ось наступає 1789 рік, буржуа погордливо задирає голову, а минає ще кілька років і він стає паном положення, та ще й як стає? З „ріками крови“, з громом барабанів, з „вибухами пороху“, коли не динаміту, бо тоді його ще не знали. Він примушує Францію пережити справжній „період руїни“, зовсім не турбуючись за те, що з часом виявить, може, педант, який визнає примусові перевороти за „помилкову концепцію“.
Повільно зміняється „тип“ російських суспільних відносин. Зникають удільні князівства, царська влада остаточно підбиває бояр і ці останні стають звичайними членами „служилого“ стану. Москва завойовує татарські царства (захоплює Сибір, приєднує до себе половину Південної Руси), а проте лишається азіятською Москвою. З'являється Петро й творить „примусовий переворот“ у державному житті Росії. Розпочинається нова, європейська доба російської історії. Слов'янофіли взивали Петра антихристом саме за „раптовість“ зробленого ними перевороту. Вони стверджували, що в своєму реформаторському запалі він забув про еволюцію, про „повільні зміни типу“ суспільного ладу. Але всяка свідома людина легко зрозуміє, що петрівський переворот був конче потрібним після пережитої Росією історії „еволюції“, якою він і був пдготовлений.
Кількосні зміни, поволі наростаючи, переходять, нарешті, в якосні. Ці переходи йдуть стрибками, та й не можуть відбуватися инакше.
