За Гегелем, дійсність ні в якому разі не є за всяких умов і на всі часи атрибутом даного суспільного чи політичного ладу.
Навпаки, Римська республіка була дійсна, але такою ж була й Римська імперія, коли вона заступила республіку. Французька монархія 1789 р. стала остільки недійсною, нерозумною, ц-т. остільки позбавилась усякої необхідности, що повинна була перестати існувати. Її знищила Велика революція, про яку Гегель завжди говорив з захопленням. В даному разі монархія стала недійсною, а революція — дійсною. Так само в процесі розвитку все, що раніш була дійсним, стає недійсним, губить атрибут необхідности, своє право на існування, свою розумність. Дійсність ця відживає, її місце заступає нова, життєздатна дійсність. Переворот буває мирний, коли стара дійсність досить розумна, щоб без опору одійти в вічність, і примусовий, коли вона бореться проти цієї необхідности. Таким чином теза Гегеля за його діялектичиним методом сама переходить у свою антитезу; все дійсне в людській історії стає з де-яким часу нерозумним, ц.-т. йому призначено стати нерозумним; воно, з самого початку заховує в собі зародок своєї нерозумности. Навпаки, всьому тому розумному, що виникає в людському розумі, призначено стати дійсним, як би воно не суперечило існуванню дійсности, яка тільки здається дійсністю. Твердження Гегеля про розумність усього дійсного по всім правилам діялектичного методу переходить у друге твердження: все, що існує, підлягає зникненню.
Ф. ЕНГЕЛЬС
Гегель уперше з'ясував взаємини між свободою й необхідністю. Для нього свобода є розумінням необхідности. „Сліпа необхідність лише остільки, оскільки вона не зрозуміла“. Не в уявленню незалежности від законів природи полягає свобода, а в розумінні цих законів і в можливості, в наслідках цього планомірно, користуватися ними для своєї мети. Це стосується остільки до законів зовнішньої природи, як до тих, що керують фізичним і духовним буттям самої людини — до законів, які ми можемо так розподіляти тільки в нашій думці, а не в дійсності. Тому свобода волі означає ніщо инше, як здібність людини розвязувати питання зі знанням справи. Отже, що з більшою свободою людина розвязує якесь питання, то з більшою необхідністю буде означений зміст цього розвязування, в той час, як невпевненість, заснована на незнанні, довільно вибирає між багатьма
