ріжними і взаємно протилежними можливими вирішеннями й тим самим доводить про свою несвободу, свою підлеглість тій дійсності, над якою вона повинна була б панувати. Свобода, таким чином, полягає в пануванні над самим собою й над зовнішньою природою, заснованому на розумінні природньої необхідности, і тому вона з конечністю стає продуктом історичного розвитку. Коли люди тільки що виділилися з тваринного царства, вони були так само в повному розумінні цього слова несвобідні, як і тварини, але кожний поступ культури був щаблем наперед до свободи. На світанку історії людства стоїть відкриття перетворення механічного руху на теплоту: добування вогню тертям; а на кінці розвитку суспільства — відкриття перетворення теплоти на механічний рух: парова машина. Хоч у суспільній царині парова машина зробила велетенський визвольний переворот але цей переворот ще не закінчився й наполовину. Можна з певністю сказати, що винахід парової машини далеко не має того значіння, як відкриття способу добування вогню по своїй ролі в визвольному рухові, бо вогонь вперше дав людині панування над даною силою природи й тим остаточно відокремив її від тваринного царства. Парова машина ніколи не зможе зробити такого величезного перевороту в розвиткові суспільства, хоч якою б вона нам не здавалася здібною через величезні продукційні сили здійснити суспільний лад, за якого не буде ніяких класових ріжниць, ніяких турбот про засоби індивідуального існування і коли вперше можна буде говорити про справжню людську свободу, про існування в гармонії з пізнаними законами природи. Оскільки молода ще історія людства і оскільки безглуздо було б надавати нашим сучасним поглядам якесь абсолютне значіння — це зрозуміло з того, що минулу історію людства можна зхарактеризувати, як історію періоду часу від практичного відкриття перетворення механічного руху на теплоту до відкриття перетворення теплоти на механічний рух.
Г. ПЛЕХАНОВ
Для звичайного російського читача історична теорія Маркса здається якимсь ганебним пасквілем на людський рід. У Г. І. Успенського, коли не помиляюсь, в „Разорении“ є бабка-чиновниця, що навіть перед смертю, непритомна вже, уперто повторює ганебне правило всього свого життя: „в карман тягни, в карман“! Російська інтелігенція наївно гадає наче б то Маркс приписує це огидне правило всьому людству; наче б то він стверджує, що на якій би хто роботі не був він завжди свідомо й виключно „тягнув до себе в карман“.
