Ось на ланах рижових промінь соняшний і тіні
В хованки граються.
В небі блакитному мов хвилі ллються,
Отари хмар ясних біліють.
На полі радісно бджілки меди збирають,
До світла прагнуть і злітають вгору.
Річки свій берег піскуватий миють,
Та шлях собі скрізь землю прокладають.
Ось на останку до будинку нашого сьогодні
Прийде брат додому.
Повітря розгортається і вгору підіймається.
Мов шумовиння стовп над водами знимається,
Так вітер подихом мов усміхається.
Ось комиші, як віна,[1] забреніли
І розтинають хвилі.
Зроби мене твоєю віною і обійми мене!
Нехай від дотику перстів твоїх тонких
Всі струни мого серця геть пірвуться!
Зроби мене твоєю віною і обійми мене!
Рукою ніжною ти доторкнись мого життя:
Моя душа твоєму слуху пошепки повіда тайну
І споглядатиме твій образ в долі і недолі.
Коли ж її відкинеш, то й тоді вона
Лежатиме безмовно коло ніг твоїх.
Якій же спів незнаний досі до небес полине,
Що заспіва вона, радіючи край берегів одвічних,
Ніхто не зна!
Коли минає день, птахи вже не співають,
І вітер втомлений не порухнеться,
Ти пригорни мене тоді твоїм густим серпанком,
Як пригортаєш землю в темряві густій.
І занури мене в міцний, глибокий сон,
Як засипляєш землю.
