Земля — дарма́ вже, що топтали
Іі Ляхи та Москалі! —
Вона святинею намъ ста́ла:
Бо вінъ родився въ тій землі,
Бо въ тій землі ёго могила.
Бо се земля, де й ми родились,
Де важко такъ жило́сь дідамъ,
Якъ важко внукамъ ди́хать нині…
Не дайте-жъ рідноі святині
На глумъ, на по́сміхъ ворогамъ!
Въ ту зе́млю, що нашъ Богъ давъ намъ,
Ви не вводіть чужого бога!
Не бійтесь ворога чужого:
Хотя й рука въ ёго́ залізна,
Та ба! — на глинянихъ стоіть…
Свою ви правду бороніть:
Тій правді ворога не грізно.
Хотя-бъ великий бувъ якъ світъ.
Упаде, бо не вде́ржуть ноги,
Що то́пчуть свя́тощівъ чертоги…
Лишъ са́мі ви іхъ не топчіть,
Щобъ не прогнівали ви Бога!…
Щасливший кождий Славянинъ
Одъ украі́нського народу…
Въ кого́ є діло — та съ чужимъ;
А насъ Славяне зъ світа зводять —
Ті загребущі Москалі,
Що изъ неситими Ляхами
За зъіжу руськоі землі
Гризутця… Отъ-які Славяне!…
То ніби намъ розважуть руки,
