його згубив а він для мене був — остання підтримка.
Мушля? Полонені шуми? Ні, я не хочу лишити по собі бодай якоїсь тіни, хай не шумлять над трупом моїм журливі берези!
Протягну своє життя й сконаю. Мушлі не треба…
Господи, Чапська іде!..
Микола встав зі столу й зустрів її на порозі.
— Більшовики прийшли! такі веселі та радісні, я їх перша стріла, Миколо!
— Таню, чого б ти як найбільше хотіла?
— Я не розумію питання.
— Ти б хотіла зі мною одружитися?
— Хотіла б… — протягла недовірливо вона, — але… — й пильно вдивлялася в його змарніле обличчя.
— Але що тобі? В тебе жахливий вигляд! Очі повпадали…
— Нічого, я тільки стомився. Значить, ми одружимось?
Вона пригорнулась до нього, гнучкими руками, мов гадюками, обвинула його шию й дивилася просто в вічі.
— Постій-но, постій одну тільки мить…
Він підійшов до шахви, зняв з неї чорний молоток, далі до вікна й несподівано ударив по чімось дзвінкім.
