— Що ти робиш? — здригнулася.
— Це я мушлю. Не треба, Таню, нам більше її шумів! Аджеж вона не сама шумує — вона ловить відгуки всього, що робиться навколо. Вона полонить наші звуки!
І далі бив настирно й рішуче, поки вся вона не розсипалася з дзвоном на плескаті черепки.
— Готово! З рештою, — він обвів рукою спорохнявілі скляночки по полицях та столиках — ми ще впораємось! Ми, Таню, спробуємо жити без них. Добре? — простяг до неї руки й посміхнувся.
— Добре, любий, — кинулася до нього і злилася з ним в теплім поцілунку.
За вікном прогарцювали вершники.
Коли перші червоні загони вступали до міста, Юра саме був на околиці. Він сперся спиною на поруччя вітрини якоїсь крамнички й бездумними очима стежив за рухом вулиці.
Зима, мов кошлатий сибірський кіт, вигрівалася на сонці, мружачи свої довгасті, зелені очі. Повітря було чисте й легке, а сонце щирою рукою розсипало навколо самоцвіти.
Весела та гаряча прогарцювала повз нього кавалерія, коні пирхали на льоту й важкими копитами скопували жмутки пухкого снігу.
Далі довгими, безмежними лавами простяг-
