ний мотив і десь ген-ген від гурту до гурту завзято лунало:
— Ай-ай-ай, куйна врата![1]
Били камінь. Сухий, гострий граніт, пересипаний золотим піском. Лунали удари по гранітових грудях, по серцях лісових чарівниць.
Під той час нас відрізано вже було від усього світу. Завалилася золота кормига двоголового хижака, шляхами Великих Республік прокотилася молода Революція, нову еру кували мускулясті правиці… Десь далеко-далеко…
— А тут — били камінь і злежні тесали, рубали живицею сповнений ліс. А над усім тим жвава й одноманітна лунала чухонська пісня:
— Ай-ай-ай, куйна врата!
Якось закінчили ми роботу на старій ділянці, і мене разом з гуртом робітників вирядили в Райволу. У цьому лісовому селі, що перед революцією було за дачну місцевість, познайомився я з Рихардом — єдиний хлопець, що з-поміж робітників не був фін, і це нас якось поріднило.
Рихард був ясноокий німець, стрункий і вродливий. Як потрапив він сюди, я й досі не знаю, хоча він білими ночами розповідав мені чимало пригод, а всі вони видавалися мені витвором його фантазії.
- ↑ Ой, як смішно!
