З приводу бенефісу Зоринського трупа влаштовувала дружню вечірку після закінчення «Огнів Іванової Ночи».
Коли останні оплески горохом прокотилися від оркестри до галерійки, коли спустилася подерта, важка від кількарічного пороху, завіса й масні пальці звичними рухами стирали фарбу з дочасно потертих облич, зробилося тихо в порожній залі, й від її порожнечі снувалася таїна порожніх помешкань. На сцені тяглися д'горі й зникали під темною стелею безконечні шворки, і здавалося, що там, попід стелею, немов велетенський павук, причаївся хтось завішений, що життя не зміг подолати.
Нагорі, у колишнім чиновничім клубі лаштували вечерю. З убиралень чулися голоси товаришок:
— Предгубревкому в другім ряді сидів.
— І зовсім то не пред.
— Кому ти кажеш?
Яка порожнеча…
