або може й інакше — важка наука, що її досягаєш уже тоді, коли вона ні на що непотрібна…
Але тепер я договорив, я вже хочу мовчати, я вже хочу, щоб ви…
— Та мені недовго, — потягнувся з-за столу жвавий дідуган, — але ходімо до саду, погляньмо на мою бджолу. Хе-хе, придбав, придбав, любчику!
У садку осінь губила червець і жовтяву прозолоть. Сонце сіло й почало вечоріти. Василь Якович діловито взявся відкривати рямкові вулики, щоб пояснювати.
— Слухайте, давайте кінчати. Я страшенно втомився, — не стерпів Мак.
Вони сіли на ослона.
— Так мені ж недовго. Це я тільки для ілюстрації. Таки оцінимо, виходить. Ви про неї? — Це просто, але тут передмовочка-с! — він гидко причмокнув язиком.
— Передмовочка-с, про мету й шляхи… Моя мета ось — бджола, хатинка… До цього шлях легкий. Я ж не збирався бути всесвітнім пасічником і не заживав слави! Коли одного разу я натрапив на Петербурзьку газетку, де якийсь писака вихваляв ваше ім'я, я був завагався. Але ж згадав, що слава для вас не була за мету. Більше того, я зрозумів, що мети ви зовсім не мали, бо коли б і осягли її — Тетяну, як ви звете її «дівчину з білим бантиком», то, по-
