неслухняних літер адреси. Роздивився ріжки, перехресні смужки з другого боку.
Тут, у цьому пакеті — незглибимий тягар, тут передсмертні думки тої рідної дотепер, тої неприступної нині істоти, що ніде-ніде не існує. Тут — причина його кінця.
Рішучим рухом Рома засунув пакета до бічної кишені, загріб тонкими пальцями чуба, струснув головою й, відкинувши покришку струменту, на нього впав вагою невичерпаних болів. Один акорд покривав другий, перемішувалися звуки на дивний хаос, на розпачливу стихію відчуттів та понять.
Хтось постукав. Рома, злякавшись, ніби провалившися раптом до іншого світу, з грюком захлопнув покришку й скочив на рівні.
У двері знову постукали.
— Прошу.
Хтось натиснув ручку, але двері лишилися зачинені.
— Ага! — кинувся до дверей і повернув ключа.
Хазяйка: — Романе Семеновичу, до вас тут тричі дзвонили. Якась панночка записку ось залишила.
Далі глянула на нього очима стурбованої тваринки, похитала головою і, передавши записку, пішла.
Рома поклав записку на покрівець піяніна. Поглянув у свічадо й поправив краватку. Далі взяв з вікна капелюх і тихо вийшов з дому.
