Каже:
— Ви, бабусю, євангелістка?
Ну, а потім сходились, дивились одна на одну й мовчали.
Вівдя так тихо, лагідно, наче за далеким сном тьмяна тиша:
— Нам говорити, бабусю, нічого. Ви дивіться на мене, а я на вас… Отак! Я бачу в ваших очах Христа.
Колись один робітник постукав у цю мить до кімнати. Ой, як Вівдя заскаженіла. Горпина перелякалась, а потім подумала.
— Господнє серце!
І вони знову дивились одна на одну.
… Горпина увійшла в свою кімнату. Взяла євангеліє й читала. Подумала: на віщо друкують різні книжки, коли не достає священних книг. Недавно ходила на базар — скільки тих людей приїжджає з села, щоб купити євангеліє чи то біблію. А їх і нема.
Потім відкинула занавіску й дивилась у вікно. Вікно виходило в двір. Видно було помийну яму, а Горпина мріяла про небеса. Увечері чоловік її пішов дрова рубати, а в двері постукала Вівдя.
Простягла обійми — поцілувались. Вівдя сіла напроти Горпини. Зідхнула.
І на цей раз дивились в очі.
|
|
Колись Вівдя, лягаючи спати, сказала:
— Максе! А знаєш, що я бачила сьогодні?
