Іще не час було Марусї послухати, знай колупа.
От вже мати їй каже: »Чи чуєш, Марусю, що́ батько каже? Іди-ж, іди, та давай, чим людей повязати. Або може нїчого не придбала, та з сорому піч колупаєш? Не вміла матери слухати, не вчила ся прясти, не заробила рушників, так вяжи хоч валом, коли і той ще є.«
Пішла Маруся у кімнату, і винесла на деревяній тарілочцї два рушники довгих та мудро вишитих, хрест на хрест покладених, і положила на хлїбові сьвятому, а сама стала перед образом, та й вдарила три поклони, далї отцю тричі поклонила ся у ноги і поцїловала у руку, і неньцї также; і узявши рушники, піднесла на тарілочцї перше старшому старостї, а там і другому. Вони, уставши, тож поклонили ся, узяли рушники і кажуть: »Спаси-бі батькові і матері, що своє дитя рано будили і доброму дїлу вчили. Спаси-бі і дївочцї, що рано уставала, тонко пряла і хорошенькі рушники придбала.«
Повязавши собі один одному рушники, от староста й каже: »Робіть же дїло з кінцем, розвідайтесь з князем молодцем; ми, приведені, не з-так виноваті; вяжіте приводця, щоб не втїк з хати.«
От мати й каже: »А ну, доню! Ти-ж менї казала, що на те по пятїнкам заробляла, щоб шовкову хустку придбати, та єю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не усїх повязала.«
Винесла Маруся замісць хустки шовковий платок, красний та хороший як сама. Наум їй і каже: »Сьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай та до себе притягай, та слухай його та шануй, а тепер його й поцїлуй.« От вони й
