Не розглядай, чи вона Олена чи не Олена, а тільки бери ту, що́ стоїть на рундуку, биля куни, та у руках червону маківку держить. Гляди ж, не дуже вередуй, і на Олену, хоч її і побачиш де, не квап ся: то буде не вона, а з маківкою твоя. Бач, прибігла з Києва дядина пана судденка Халявського, ще злїйша мене, та не з-так зна, як я. Вона перш в тебе двері вкрала, а тепер на панночку Олену наслала мару, буцїм-то вона і слїпа і крива і чиряковата і коростява, і буцїм-то вона зовсїм не вона. Отже ти не царамонь ся, щоб псяюха не посьміяла ся над нами. Вінчай ся сьміливо; а як прийдете від вінця, так я усе злеє відверну і її, стару суку, прожену. Біжіть же швидш!« Та сеє кажучи, глянула на Ригоровича, та й моргнула йому, а той кахикнув по дяківськи, та й сказав сам собі: »Догадавсь!«
От наші хлопцї, подяковавши Явдосї усяк за своє, мерщій пійшли собі. Поки дійшли до церкви, аж вже усї повиходили, тільки самі попи зостали ся, де-що прибираючи, та з людей де-хто, то сьвічечки міняючи, то що. А пана Халявського з молодою та з поїздом і духу не зостало ся. А Солоха стоїть собі на рундуку, биля куни, маківку у руках мне і жениха жде.
Пан Микита на неї зирк! так у нього у животї і похолонуло. Хороша краля! Дививсь, сердешний, на неї, та здохнувши важко і каже: »Що́ то за проява стоїть?«
— Мню, каже писар, яко сия єсть єдиная із седмидесяти дщерей царя Ірода, іхже він окаянний породи пагуби ради рода християнського. Єдина суть лихорадка, друга лихоманка, третя трясця, четверта напрасниця, пята поганка і прочиї і прочиї, імже нїсть числа. Аз же мню…
