першу об Василеві, то я б тобі сказав, за-чим не віддам за нього; і ти б так не пристала до нього і тобі легше було б його забувати. А тепер як хоч, так і терпи, бо не віддам.«
Тут Маруся, як росказала перед своїми усю правду, то й стало їй на душі веселїйше, і на серцї полегшало; почала знова просити батька, щоб таки віддав за Василя, а що вона хоч вік у дївках сидїти-ме, а нї-за кого не піде, опріч його.
»Говори! каже Наум: а знаєш ти, голово, що батько лучше бачить твоє щастя, чим ти? Ти молода, дурна! Лягай же, дївко, спати; завтра будеш старіша, чим сьогодня, а від того і умнїша.« Перехрестив її та й пішов собі від неї.
Нї сьвіт нї зоря, а вже Василь і в Наума. То сяк то так пробули до обід. І варивши обід, і подававши на стіл, Маруся заливала ся слїзоньками, відгадавши певно, що в-останнє бачить свого Василечка. Та правду сказати, так і всї невеселі сидїли, а за обідом до страви нїхто й не приймавсь.
От як позбирали з стола, Наум і каже жінцї і дочцї: »Ідїть собі або у кімнату, або під комору на простор шити, а нам тут з Василем не мішайте.«
От, як повиходили вони, Наум і каже:
»Василю! сядь лишень биля мене, та слухай не перебиваючи, що́ я тобі скажу. Не по моїй правдї, бо у мене опріч гріхів нема нїчого, а за отцевські і материнські молитви наградив мене Бог милосердний жінкою доброю, роботящою, покірною і несварливою. Батьківщини ми з нею не розтратили, а по-троху, Бог благословляє, усе добавляємо. Велика милость божа! Утро і вечер дякую за наше неоставлениє, а що-найбільша милость божая до нас грішних у тім, що наградив
