ЧАСТИНА V.
1.Біда не по деревах ходить,
І хтож її не скоштував?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас — судьби устав!
Еней в біді — як птичка в клітці,
Заплутався, мов рибка в сітці, —
Терявся в думах молодець.
Ввесь світ, здавалось, зговорився,
Ввесь мир на його напустився.
Щоб розорить його вкінець.
2.Еней ту бачив страшну тучу,
Що на його війна несла;
В ній бачив гибель неминучу
І мучивсь страшно, без числа.
Як хвиля хвилю проганяла,
Гак думка думку пощибала, —
К Олимпським руки простягав,
Надеждою хоть підкреплявся,
Но переміни він боявся
І дух його ізнемогав.
3.Ні ніч його не вгамувала,
Він о війні все сумував;
І вся коли ватага спала,
То він по берегу гуляв,
Хоть з горя сильну ізнемігся.
Мов простий, на піску улігся,
Та думка спати не дала.
Скажіть — тоді чи дуже спиться,
Як доля против нас яриться
І як для нас фортуна зла?
