Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


4.О сон! з тобою забуваєм
Все горе і свою напасть,
Чрез тебе сили набіраєм,
Без тебеж мусілиб пропасть.
Ти ослабівших укріпляєш,
В тюрмі невинних утішаєш,
Здодіїв снищами страшиш;
Влюбленних ти до-купи зводиш,
Злі замисли к добру приводиш:
Пропав  —  од кого ти біжиш!...

5.Енея мислі турбували,
Но сон таки своє бере:
Плесні сили в кім охляли,
В тім дух не швидко, та замре.
Еней заснув і бачить снище:
Пред ним стоїть старий дідище,
Обшитий ввесь очеретом;
Він був собі ковтуноватий,
Сідий, в космах і пелехатий,
Зігнувсь, підпершися ціпком.

6.„Венерин сину! не жахайся,“
Дід очеретяний сказав:
„І в смуток дуже не вдавайся,
„Ти гіршії біди видав;
„Війни крівавой не страшися,
„А на Олимпських положися,
„Вони все злеє оддалять.
„А що мої слова до діла  — 
„Лежить свиня під дубом біла
„І тридцять білих поросят.

7.„На тім то берлозі свиноти
„Іул построїть Албу-град,
„Як тридесять промчаться годи,
„3 Юноною як зробить лад.
„Єднаковож сам не плошайся,
„3 Аркадянами побратайся:
„Вони Латинцям вороги;
„Троянців з ними як з'єднаєш,
„Тоді і Турна осідлаєш,
„Все військо вибєш до ноги.

108