Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/139

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


40.І так, питейним підкрепившись,
Утерли сльози із очей;
Пішли, марш сумно затрубивши;
Перед же тип сам пан Еней.
Їх первий марш був до байраку,  — 
Прийшовши стали на биваку,
ЄнеЙ порядок учредив.
Паллант по армії дижурив,
Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;
Еней тож по лісу бродив.

41.Як в північ самую глухую
Еней лиш тільки став дрімать,
Побачив хмару золотую,
Свою на хмарі гарну мать.
Венера білолика, красна,
Курносенька, очима ясна
І вся як з кровю молоко;
Духи од себе ізпускала
І збрую чудную держала,  — 
Явилась так перед синком.

42.Сказала: „милий, на, Енею.
„Ту збрую, що кував Вулкан;
„Коли себе устроїш нею,
„То струсить Турн, Бова, Полкан;
„До збруї що не доторкнеться,
„Все зараз ламнеться і гнеться,
„Її і куля не бере;
„Устройсь, храбруй, коли, рубайся
„І на Зевеса полагайся,
„То носа вже ніхто не втре.“

43.Сказавши, аромат пустила:
Васильки, мяту і амбре;
На хмарі в Пафос покотила.
Еней же збрую і бере,
Її очима пожирає,
На себе панцир натягає,
Палаш до бона привязав;
На-силу щит підняв чудесний,  — 
Нелегкий був презент небесний!
Еней роботу розглядав:

117